UA EN

04053, Україна, м. Київ,
вул. Січових Стрільців, 73 (13 поверх)
тел./факс: (044) 5859012, (044) 5859015
e-mail: office@communities.org.ua

 

ПЕРШИЙ ХЛОПЕЦЬ НА СЕЛІ

17:36

20.04.2016

У 21-річного студента з села Давидів Пустомитівського району Львівщини Віталія Дяківа нині зовсім немає часу на лекції і спілкування з однолітками. Перед ним стоять проблеми важливіші: де віднайти кошти на будівництво каналізації у своєму селі і як відремонтувати розбиті дороги.

Восени Віталію довелося розпрощатися зі звичним студентським життям: на тодішніх виборах земляки обрали його сільським головою, віддавши за нього на 26 голосів більше за його попередника, 50-річного Ігоря Хруня. В результаті Віталій став наймолодшим головою органу місцевого самоврядування в Україні.

За його словами, рідні були проти того, щоб він балотувався на посаду голови. Говорили, що «там сидить мафія, не треба з ними зв’язуватися». Віталій Дяків — зі звичайної родини, батьки працюють у газовій конторі. На передвиборну кампанію витратив близько 3 тисяч гривень, які відклав із власної стипендії. Нині навчається на 5-му курсі Львівського університету ім. Франка на політолога.

Давидівська громада є чималенькою: 7 тисяч мешканців, престижний населений пункт у кількох десятках кілометрів від Львова. Більшість його жителів працюють у місті, сотка землі у Давидові коштує $1—4 тис., двоповерховий будинок — $150—200 тисяч. Саме село має багату історію: засноване воно у ХІІ столітті, за даними істориків, князем Давидом, онуком Ярослава Мудрого.

Як живеться наймолодшому сільському голові, вирішив розпитати у нього під час зустрічі лідерів всеукраїнської мережі клубів громадського діалогу, яка відбулася у Черкасах. Він виявився хорошим і обізнаним співрозмовником, який дасть фору багатьом керманичам не тільки Херсонщини, а й, мабуть, усієї України.

— Як вийшло, що ваша громада обрала саме вас?

— Безумовно, досвід підприємницької діяльності або управління може бути плюсом для сільського голови. Але мені здається, що жителі мого села зробили свій вибір на користь молодості й прагнення змін. Допоміг і мій постійний контакт із громадою. Ще минулого року ми створили у селі клуб громадського діалогу і постійно запрошували людей на обговорення тих чи інших питань. Спрацювала на мою користь і певна закритість минулої влади: ані депутатський корпус, ані апарат сільради раніше не бажав йти на контакт з громадою.

— Які найголовніші проблеми в селі? З чого плануєте почати?

— Вони актуальні для всієї країни. Передусім це погані дороги. Також однією з основних наших проблем є відсутність центральної каналізації. Це створює неабиякий дискомфорт для мешканців і є фактично екологічною бомбою сповільненої дії. Бо у нас є невеличка річка, куди частина людей скидає всі нечистоти. Це для мене першочергове завдання.

Безумовно, є низка інших проблем — освітлення, культурне життя, які теж треба вирішувати. Цікавою була позиція мого попередника, який вважав, що передусім потрібно побудувати новий Народний дім, аби звільнити нинішнє приміщення сільради для дитсадка. Однак витрачати 1 млн. грн. на це, коли в селі немає ані каналізації, ані доріг, було б нелогічним. Тож зараз ми думаємо, яким чином залучати кошти. Розраховуємо на фонд регіонального розвитку або європейські гранти.

— Ваша громада досить велика. Як склалися відносини з депутатами, підприємцями?

— Більшість депутатського корпусу у нас оновилася. Частина його не готова до порозуміння і просто боїться змін. Це радше острах перед невідомим. Коли я очолив сільраду, стався навіть серйозний конфлікт з депутатами навколо апарату ультразвукової діагностики. Зрештою ми його вирішили і досягли своєї мети. Конфлікти рухають людством...

Ми намагаємося бути максимально стриманими при прийнятті рішень, залишаючи в стороні емоції. А от щодо підприємців, то тут я теж сподіваюся на конструктив. З одного боку, їм нині нелегко, і депутати готові йти на поступки тим, хто відкриває свою справу, приміром, шляхом надання податкових канікул. Ми зацікавлені, аби в Давидові відкривалися робочі місця. З іншого боку, бізнес у нас соціально активний: він підтримує футбольну команду, допомагає у проведенні свят, з подарунками дітям із малозабезпечених родин. Радий, що він готовий до діалогу.

— Чи ставиться до вас хтось вороже через ваш вік?

— Можливо, недовіра певна є, особливо з боку вищого керівництва. Або, радше, обережне таке ставлення. Може, через те, що вони не знають, чого чекати від мене. Особливо я відчував це на початку роботи головою. Але то було більше пов’язано з гіркотою від поразки інших кандидатів. Зрештою, це лише емоції. Час усе лікує.

— Який бюджет у вашої сільради?

— Близько 4 млн. грн. Проте ми маємо надію на суттєве його перевиконання, адже нині ми збираємо своїх доходів на рівні 160% до плану. Сподіваюся, така тенденція збережеться до грудня і завдяки отриманим коштам зможемо відремонтувати дороги. Ми вже передбачили на це 1 млн. грн., з яких 400 тисяч піде на капітальні ремонти. Ми хочемо більше спрямовувати коштів саме на це, а не на ямкові ремонти.

— Що очікує вашу громаду в рамках де­централізації?

— Ми маємо стати центром об’єднаної громади. З нами повинні об’єднатися довколишні села, яких досить багато. Деякі з них нині намагаються довести свою самодостатність. А деякі хоч і ледь виходять на нуль, та все ж вважають, що з часом зможуть примножити свої доходи і жити самостійно. Однак вони не розуміють і не прораховують, що дитсадки, школи і будинки культури їм теж передадуть на місцеві бюджети. Райрада утримувати їх не буде, як зараз.

Водночас Давидовому самому теж буде важко. Але в разі об’єднання всі отримають низку переваг. Адже вже нині держава передбачила 1 млрд. грн. на субвенції новоутвореним громадам, і ми могли б розраховувати на частину цих коштів.

— На що Вам не вистачає часу?

— Часу не вистачає ні на що, крім роботи. Ані на подорожі, ані на студентське життя. Зараз ось вирвався до Черкас, але постійно сиджу на телефоні. Посада сільського голови передбачає, що у тебе не повинно бути жодного вихідного дня. Бо коли виникає у селі якась проблема, то тобі подзвонять у першу чергу, в будь-який час, і ти мусиш бути до цього готовий.

— Хто Вас підтримує зараз найбільше?

— Родина, друзі, колеги і однокурсники з університету. Особливо важливою для мене є підтримка друзів. Допомагають і знайомі, які працювали у сільрадах по сусідству.

— Не пожалкували, що «вляпалися» в це діло?

— (сміється). Ні! Хоча були моменти, коли було ну дуже важко. Але я завжди на подібні роздуми відповідаю сам собі: «Ні, таки треба було це зробити!». Бо коли важко — значить щось робиться. Ніяка важлива справа не дається легко, легко хіба що взагалі нічого не робити. І я готовий до того, що, можливо, попереду буде ще важче.

— Дякую за інтерв'ю!

Олег БАТУРІН.

Джерело: Новий День

17:36

20.04.2016

OPEN ECONOMIC FORUM 2:0